| ƃлогер | Дата: Четверг, 2014-12-11, 2:15 PM | Сообщение # 1 |
Сообщений: 72
Статус: Оффлайн
| Був у мене один. Відмінний хлопець, веселий! Але була в нього дівчина. Своєрідна. Можна сказати, примхлива. І ревнива, ну прям до остраху. Та й хрін з нею, здавалося б, так от в дружбі нашій її ставало все більше. Куди б ми не пішли вона завжди і скрізь з ним, не розумію, як вона його відпускала в туалет одного, а то мало що він там повію зустріне. Та й, здавалося б, нехай ходить, що в цьому поганого? А сіль у тому, що це саме той егоїстичний чоловік, який просить закрити кватирку влітку, у спеку, тому що їй дме.
Ходімо куди-небудь, але раптом їй починає хотітися пити/є/спати, ставало холодно/жарко/нудно/весело/сумно, і треба всім іти і робити те що їй потрібно. Все одно що гуляти з маленькою дитиною. Кажеш такий: - Поїхали на шашлики! А вона - Ой, та ну, я не хочу... Сука, та на хрін ти нам взагалі впала? Хотів би я їй відповісти. Але як-то не хотілося сваритися і тримався.
Далі ставало цікавіше. Всі дії потрібно було санкціонувати з нею. На все потрібно було отримувати її резолюцію. Це був диктатор, локальний, такий, сімейний, але жорстокий і нещадний!
Вона так сильно заганяла його під каблук, що я починав відчувати, що це дружба не з ним, а з нею. Чаша терпіння все стрімкіше наповнювалася. Намагався поговорити з ним, мовляв каблук то не сильно тисне, а він тисне плечима, каже, що любить і всі справи.
І ось одного разу, на її черговому «щось я втомилася, ходімо додому», ниточка мого терпіння обірвалася, а свічка мого спокою згасла, і вона почула мою красномовну характеристику її характером, поведінкою, її світосприйняттям і взагалі... На душі було також, як у людини, яка нарешті добіг до туалету. Більше я їх не бачив.
|
| |
| |
