| ƃлогер | Дата: Четверг, 2014-12-11, 2:40 PM | Сообщение # 1 |
Сообщений: 72
Статус: Оффлайн
| Передісторія. Працюємо в будівельній організації, на виїзді, будуємо нове КПП по дорозі до ЗАТЕ Олександрівськ, це Мурманська обл., ну в обід святе діло поспати у вагончику. Тільки пообідали, покурили, вляглися по крамницях, засипаємо Стукіт у двері, та не просто так - з ноги! Сантеху що знадобилося, це він так нас будив. Висловив йому все, що думаю про нього, його маму і її нетрадиційні зносини з непарнокопытными, витурив і ліг досипати. Напарник пробурмотів що варто було б і грохнути плід схрещення, але я був ще добрий. Сплю чую недобре.Тут знову стук у двері, підриваюся і з криком - Так це 3,14 здець якийсь! - відкриваю двері, рука вже занесена для нищівного удару в тім'ячко, в голові плани як буду ховати труп. Двері несміливо відкривається, доноситься тихий і дуже знайомий дівочий голосок - Це не 3,14 здець, це дочка твоя, Лена... Бачу рідну мордочку, зрозумів що мимоездом вирішила провідати молодшенька, ззаду чую гуркіт. Повертаюся - напарник впав з лавки і в пароксизмі сміху корчиться на палубі. Вже третій день на будівництві, при слові - 3,14 здець - звучить фраза - Це не 3,14 здець, це дочка твоя! Ну і грубий регіт невихованих робітничків. Так, увечері розповів дружині, трохи в ванні не утопла... Це життя наше, а ви говорите - анекдот. Може у когось було щось аналогічне?
|
| |
| |
